Ця книжка починається з розбомбленого Сараєво й віолончеліста, який 22 дні підряд грав тужливо-піднесене «Адажіо‭». У пам'ять про 22 людей, яких розстріляли в черзі по хліб. Якби її писали у 2022 році, то, цілком можливо, вона починалася б із харківського «Вальсу на руїнах». З тужливого смутку, що зцілює. З емоції, від якої ми зазвичай втікаємо.

Чому так важливо проживати смуток і як витримати біль втрати? Що таке "травми роду" і як позбутися їх тягаря? І чому меланхолійна музика – та й мистецтво загалом – можуть зцілювати?

Про все це розповідає Сьюзен Кейн. Це прониклива, гірко-радісна книжка, яку авторка свідомо писала 6 років, а несвідомо – все життя. У ній думки сучасників переплітаються з мелодіями Моцарта й Бетховена, піснями Коена й цитатами Льюїса, поглядами Арістотеля і Платона, Румі й Далай-лами. У ній є скелети в сімейній шафі, повернення до себе та здобута глибина, якої не подарують натягнуті усмішки, афірмації на позитив і намагання втекти від реальності, від емоцій, від себе.