У цій книзі Ліз Бурбо говорить про особисту відповідальність кожної людини – відповідальність не перед кимось, а перед собою, перед своєю душею, перед власним здоров'ям.

Будь-яку душевну травму, нанесену будь-кому, ти неминуче наносиш собі. І надовго. Тож страждання передаються з покоління до покоління. З дитячих травм, зі звичних страждань виростають страждання масові, загальні, і набувають форми соціальних, державних, світових криз. Зрада, несправедливість, приниження, муки відкинутої, покинутої душі – це, як свідчить Бурбо, глибоко особисті травми; але хіба вони складають основу, а то й сутність, всіх людських страждань? Виходить, що нема чого скаржитися на когось чи щось, нема чого ловити і карати лиходіїв, оскільки затятий лиходій – він же мученик – сидить у кожному з нас. Чи можна і яким чином звільнити його і від страждань, і від лиходійства? Знайди відповідь у цій книзі та скористайся ним!