Невеличке кафе на залізничній станції, повз яку мчать потяги,  - наче велике перехрестя багатьох доль. Вони зустрілися тут, щоб поєднатись у дивовижну родину, спільна кров і колір шкіри для членів якої - річ другорядна. І нехай мовчать моралісти, бо єдиний закон, який тут поважають, - власна совість. У часи Великої депресії варто жити, любити, ударити лихом об землю і сміхом вилікувати всіх, хто у відчаї. А ще "ніколи не голодувати й не дозволяти голодувати іншим".