Інвалідність завжди виклик. Людині та суспільству. Але тут немає «я» та «вони». Це ми. З однією поправкою: часом інваліди сильніші за інших. Будучи позбавленим частини тіла або функції, людина змушена заповнити нестачу іншою якістю. У цьому сенсі інвалідам довірено нове знання, відкрито нові можливості. Однією із передумов нашої книги став фотографічний проект «Акрополь: як я знайшов своє тіло». На величезному фотопанно (5×7 м) десять інвалідів: п'ять напівоголених м'язистих чоловіків та п'ять напівоголених витончених жінок, усі без однієї чи двох кінцівок. Вони не убоги, їм співпереживаєш, вони викликають повагу, ними милуєшся — їхньою красою, навіть досконалістю, стійкістю. Але, як і тисячі, і сотні років тому, інвалідові доводиться боротися не лише з собою, зі своїми недугами та фізичними вадами; інваліду доводиться боротися за себе, стикаючись у суспільстві з відторгненням, дурістю, мороком. Про це наша книга. Читайте, дивіться та дивуйтеся.