В Україні не знайдеться, мабуть, жодного письменника, чию творчість обговорювали б так широко, як це роблять із книжками Мирослава Дочинця. «Твори М. Дочинця «підмикають» читача до інтелектуального поля всієї літератури. Це окремий материк нашої літератури» (М. Слабошпицький). Це книги «глибокого дихання» (В. Базилевський), «книги, принесені янголом» (П. Сорока). А роман «Вічник» відомий літературознавець і громадський діяч Є. Сверстюк назвав «книгою століття». І всі погоджуються, що одним із «головних героїв» його творів є стихія мови, ба навіть більше – лексикографія письма. Сам автор зізнається, що в прозі «сповідує аскезу тонкого литва і холодної чеканки. Стиль – самособоюнаповнення. Писати слід так, щоб «клапоть прози» можна було опорядити в рамку, як портрет чи акварель». Мирослав Дочинець є автором близько двадцяти книг – «Він і вона», «Краєвид із жінкою», «Хліб і шоколад», «Руки і душа», «Лис», «Дорога в небо – до людей», «Булава і серце», «Місячна роса», «Вічник», «Криничар», «Горянин», «Світован», філософсько-психологічних заповітів карпатського мудреця «Многії літа. Благії літа», що стали українським народним бестселером. Його проза перекладалася російською, угорською, словацькою, румунською, польською, французькою, італійською, англійською, японською мовами.